Biuletyn Informacji Publicznej RPO

Тимчасовий захист-це механізм ЄС, який покликаний забезпечити негайний і колективний (тобто без розгляду окремих запитів) захист для переміщених осіб, які не можуть повернутися в свою країну походження.

Тимчасовий захист не зумовлює можливість надання статусу біженця відповідно до Женевської конвенції.

Що дає тимчасовий захист?

Мета механізму-дати біженцям можливість користуватися узгодженими правами по всьому Союзу. Ці права включають: 

• право перебування, 
• доступ до ринку праці та житла, 
• медична допомога, 
• доступ дітей до освіти. 

Особи, які шукають притулку від війни, будуть захищені протягом одного року, який може бути автоматично продовжений.

Хто перебуватиме під тимчасовим захистом?

Механізм поширюється на громадян України, а також осіб без громадянства та громадян третіх країн, які користуються міжнародним захистом в Україні, та членів їх сімей, якщо вони проживали в Україні до 24 лютого 2022 року включно.

Щодо громадян третіх країн, які проживали в Україні до 24 лютого включно, які мають постійну посвідку на проживання і які не можуть безпечно повернутися в свої країни, держави-члени повинні використовувати тимчасовий захист або належний захист відповідно до національного законодавства.

Держави-члени ЄС можуть також застосувати рішення Ради до інших осіб, які легально проживали в Україні і не можуть безпечно повернутися до країни походження. Це також стосується українців, які втекли незадовго до 24 лютого або в’їхали на територію ЄС незадовго до цієї дати, наприклад, з метою відпочинку чи роботи.

Безвізовий режим для громадян України

Громадяни України, як мандрівники, звільнені від візового режиму, після в’їзду на територію ЄС мають право вільно пересуватися в межах ЄС протягом 90 днів. Це дозволяє їм обирати державу-член, де вони хочуть скористатися своїми правами на тимчасовий захист, а також приєднатися до родини та друзів.

Тимчасовий захист осіб, які втікають від війни в Україні, запровадила Рада рішенням від 4 березня 2022 року.

Мінімальні стандарти надання тимчасового захисту, включаючи зобов'язання держав-членів ЄС щодо осіб, які користуються ним, викладені в Директиві Ради 2001/55/WE від 20 липня 2001 року.